Жодна галузь техніки, окрім хіба що інформаційних технологій, не розвивається так стрімко, як радіотехніка. Сучасна радіотехніка досягла неабияких успіхів у найрізноманітніших областях її використання. Зараз майже неможливо назвати галузь, де б не використовувались радіотехнічні методи і прилади. Тим цікавіше дізнаватись про важливі відкриття в розвитку радіо завдяки зусиллям ряду вчених і інженерів, які заклали основу сучасної радіотехніки і найбільш популярних засобів масової комунікації.
В перші роки безпроводового телеграфу – саме так називали спочатку систему радіотелеграфного зв’язку – використовували іскрові передавачі. Вони створювали затухаючі коливання (метод маніпуляції, заснований на включенні і виключенні генератора). Розвиток іскрових передавачів до 1904 р. відбувався шляхом удосконалення методів збудження коливань з допомогою іскри безпосередньо в антені. Приблизно до 1905-1907 рр. була досягнута практична межа збільшення потужності іскрових передавачів довгих хвиль, межа збільшення дальності. Приблизно з 1916 року конструювання іскрових передавачів припинили,
В царській Росії своєї радіопромисловості не було, хоча радіо, як військовий засіб зв’язку, знайшов застосування майже одразу після його відкриття О.С. Поповим (1895 р.) спочатку на Військово-Морському флоті, потім в армії. Перші експерименти з радіозв’язку в Україні були проведені у 1899 р. на кораблях Чорноморського флоту, вже в 1901 р. Попов домігся дальності радіозв’язку на цих кораблях до 150 км. Створенням перших систем радіозв’язку військового призначення опікувався Попов особисто, виготовляючи в маленькій Кронштадтській майстерні 3 1899 року радіостанції для кораблів малим об’ємом, який не міг задовольнити попит. Тому випуск радіоапаратури було налагоджено у Франції. До 1904 р. на кораблях встановлювали радіостанції під маркою «Попова-Дюкрете». З 1904 р. Росія заключила контракти з фірмами Марконі і «Телефункен» (Сіменс і Гальске). Ці фірми відкрили свої філії в Росії і стали головними постачальниками радіоприладів.
В розділі «Радіотехніка» ДПМ експонується іскровий генератор затухаючих коливань (реле Марконі), вузол телеграфного передавача фірми «Marconi’s Wireless Telegraph C0. L0.» «№ 572, 1896 р. London».
З початком Першої світової війни забезпечення російської армії радіозасобами значно ускладнилось. Виникла нагальна потреба в зв’язку і було терміново побудовано дві потужні радіопередавальні станції в Москві на Ходинському полі і в Царському селі поблизу Петрограду. В Твері побудували приймальну радіостанцію з великою антеною завдовжки 80 м на щоглах заввишки 160 м.
Після успішного закінчення Офіцерської електротехнічної школи в 1914 р. Михайло Олександрович Бонч-Бруєвич призначається на посаду помічника начальника Тверської військової приймальної радіостанції міжнародних зносин.
На Тверській радіостанції на той час використовувались лампові підсилювачі на французьких лампах з високим вакуумом терміном роботи не більше 10 годин вартістю до 200 крб. золотом кожна.
Радіоінженер Бонч-Бруєвич (в подальшому відомий радіотехнік, засновник вітчизняної радіоламповому промисловості), не обмежувався виконанням тільки службових обов’язків. З 1915 р. в створеній любительській (позаштатній) лабораторії з допомогою самих примітивних засобів розпочав виготовлення приймально-підсилювальних радіоламп, використовуючи ртутний вакуумний насос. Начальник станції капітан Аристов був проти експериментів, тому Михайло Олександрович займався дослідженнями вдома. В кінці 1915 р. за власні кошти в своїй квартирі Бонч-Бруєвичу вдалось скласти першу вітчизняну електронну лампу (катодне реле), вона не була запаяна і діяла з під’єднаним безперервно працюючим вакуумним насосом. З її допомогою були прийняті сигнали радіостанції Ейфелевої вежі. Наказом від 25 грудня 1915 р. штабс-капітану Бонч-Бруєвичу присвоєно орден Святої Анни 3 ступеня.
Новий начальник станції В.М. Лещинський підтримав штабс-капітана. В підсобному приміщенні радіостанції була організована майстерня, а Михайло Олександрович на початку 1916 р. на 2,5 місяці був відряджений у Францію для ознайомлення з технологією виробництва нових радіоламп. В Твері було покращено обладнання лабораторії, до штату включені склодуви і інші спеціалісти. В серпні 1916 р. Бонч-Бруєвич зняв з насосу першу катодну вакуумну лампу. ЇЇ анод і сітка були з стального дроту, а вольфрамових катодів спочатку ставилось два: один перегоряв, переходили на інший. Придбання нового обладнання дозволило відмовитись від резервного катоду і перейти до випуску електронних вакуумних ламп з одним катодом. Головне Військово-технічне управління замовило Тверській лабораторії партію ламп (сто штук), вони обходились дешевше французьких і перевершували їх за всіма параметрами. Бонч-Бруєвичем був розроблений катодний переривач – одноламповий регенеративний приймач, на якому можна було приймати телеграфні сигнали радіостанцій. Він підготував перший російський посібник з електроніки: «Применение катодных реле в радиотелеграфном приеме». Створення електронних ламп – “катодних реле” відкрило новий етап у розвитку радіотехніки на початку ХХ ст.
Одним з найцінніших експонатів музею і розділу “Радіотехніка” є ламповий радіоприймач М.О. Бонч-Бруєвича (1917 р.) В Державному політехнічному музеї знаходиться перший номер, а відтак, перший вітчизняний ламповий радіоприймач, що діяв як катодний детектор. Про це свідчить металева табличка на лицьовій панелі корпусу, на якій вигравіювано: «Тверская радиостанция. Катодный прерыватель. № 1 1917». Відомо, що в Центральному музеї зв’язку імені О.С. Попова в Санкт-Петербурзі зберігається екземпляр № 7.
«Ламповий радіоприймач призначається для прийому затухаючих станцій, що передають на хвилях від 3000 метр. до 8000 метр. і незатухаючих, що передають на хвилях від 890 до 8000 метр. Дію його коротко можна розглядати, як дію катодного детектора спільно з генератором незатухаючих коливань». (З інструкції по експлуатації).
Зберіг і передав до музею ламповий радіоприймач Бонч-Бруєвича Радіотехнічний факультет КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Ламповий радіоприймач № 1 в 1919 році належав Володимиру Васильовичу Огієвському – піонеру вітчизняного радіобудівництва, зачинателю радіотехнічної спеціальності в Київському політехнічному інституті, організатору першої в Україні вузівської радіотехнічної лабораторії. В музеї зберігається «КРАТКОЕ ОПИСАНИЕ “катодного прерывателя” и инструкція пользованія имъ», роздруковане в Тверській радіостанції. Інструкція складається з 5 параграфів на 16 сторінках. На полях кожної сторінки надруковано «Просьба сообщать о всех неисправн.прибора и желательн. изменениях Н-ку Тверской радиостанции». На внутрішній стороні обкладинки є власноруч зроблений Огієвським надпис «Вл. Огиевский Москва 1919 г.». В 1917 році В В. Огієвський був делегатом першого Всеросійського з’їзду військових радіотелеграфістів у Петрограді і обраний до Виконавчого органу з’їзду.Імовірно саме тоді Володимир Васильович познайомився з Михайлом Олександровичем. В 1917 році Михайло Олександрович завідував Відділом струмів високої частоти Центральної науково-технічної лабораторії військового відомства у Петрограді. Можливо, перший радіоприймач був подарований Володимиру Васильовичу Огієвському особисто Михайлом Олександровичем. На початку 1918 р. Огієвський призначається головою Ради військового телеграфу Росії. Весною 1918 р. Рада разом з керівництвом країни переїжджає у Москву і В.В. Огієвський бере участь у засіданнях Раднаркому з питання передачі воєнних радіостанцій в громадське користування до Наркомпосттелеграфу. В цей час в Москві розгорнули будівництво військової радіостанції незгасаючих коливань, яка мала забезпечувати стабільний зв’язок Реввоєнради з фронтами. В 1918 р. Бонч-Бруєвич очолює Нижегородську радіолабораторію, яка своїми роботами в галузі радіоламп, радіомовлення і дальніх зв’язків на коротких хвилях зіграла провідну роль в розвитку вітчизняної радіотехніки.
В 1921 році Огієвський подає рапорт з проханням про переведення до Києва, де жила родина. Спочатку викладав у Київському військовому училищі зв’язку та на електротехнічному факультеті КПІ, організував першу в Україні вузівську радіотехнічну лабораторію в КПІ. В перші роки свого існування лабораторія розвивалась без спеціальних асигнувань і Огієвський особисто займався оснащенням радіолабораторії приладами, спеціальною апаратурою і обладнанням. Так і з’явився в лабораторії «катодный прерыватель» № 1, який згодом став окрасою музею і пам’яткою науки і техніки.