Сьогодні Україна і весь світ відзначає 150 років з Дня народження Лесі Українки. З цієї нагоди у «Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» відбудеться масштабна тематична акція, в межах якої організовується виставковий проєкт «Леся Українка: 150 імен». Державний політехнічний музей долучився до цього проекту та надав свої експонати для виставки.
Постать Лесі Українки – харизматична та відома в усьому світі. Ми знаємо її як видатну поетесу, письменницю, перекладачку, фольклористку, культурну діячку.
Але ми хочемо нагадати, що вона була пов’язана і з життям Київського політехнічного інституту через найближчих та найрідніших членів своєї родини – в КПІ навчалися її рідні брат та сестра.
Серед багатьох спогадів про Лесю Українку особливо виділяються яскраві, точні, з напрочуд промовистими деталями спогади її молодшої сестри – Ізидори Косач-Борисової. Вона була наймолодшою в родині, тому на її долю випали всі складнощі і трагедії ХХ сторіччя. Але вона змогла, підсумовуючи свій життєвий шлях, написати, що її життя було цікавим, барвистим, багатим на зустрічі з оригінальними людьми і, попри всі удари долі, – щасливим.
Найкращі молоді роки Ізидори Косач (народилася в 1888 році) пов’язані з Київським політехнічним інститутом. Пізніше, в одному з листів, вона напише про себе: «Знаєш, в мені сидить якась «авантюристка»… І дійсно, її вступ до Київської політехніки та успішне навчання було не те щоб авантюрою, а тим, про що говориться «вперше».
Саме 13 травня 1906 року в «Правилах прийому до КПІ» було написано: «Наравне с мужчинами к конкурсным испытаниям будут допускаться и женщины. Выдержавшие успешно конкурсные экзамены женщины временно будут зачислены вольнослушателями с тем, что после введения нового устава они будут зачислены в студенты».
Ізидора мала гарну освіту – ґрунтовну домашню, потім Фундуклеєвську жіночу гімназію в Києві і Стебутівські Вищі жіночі сільськогосподарські курсі в Санкт-Петербурзі. Але в 1906 році, у зв’язку з надмірною наповненістю інституту студентами, прийом був обмежений. На всі чотири відділення було зараховано лише 200 осіб.
В списку вільних слухачів Київського політехнічного інституту Ізидора Косач біла під номером 2 з 10 зарахованих. Вони навчалися на сільськогосподарському відділенні. Але отримали повну вищу освіту лише троє з десяти, серед них буда і Косач.
Серед дисциплін, обов’язкових для вивчення, були: математика, зоотехніка, сільськогосподарська економіка і статистика, механічна технологія, ботаніка.
Професори та викладачі відділення тих років сьогодні відомі як видатні фахівці в своїх галузях. Серед них: доктор математики Василь Петрович Єрмаков, магістр сільського господарства Микола Петрович Червинський, доктор ботаніки Євген Пилипович Вотчал. Додамо ще кілька відомих всім прізвищ – К.Г. Шиндлер, Г.Г. Де-Метц, В.Ф. Тимофеєв.
Навчання Ізидори закінчилося в 1911 році, вона отримала професію агронома. Потім вдало вийшла заміж, працювала за фахом спочатку в Кишиневі на дослідній станції виноградарства і виноробства, пізніше – в Кам’янці-Подільському. Викладала хімію в гімназії та агротехнікумі. Доля звела її з вчителем Євгеном Вотчалом – вона була асистенткою на кафедрі фізіології рослин.
Але доля її не була легкою. І вона, і її чоловік Юрій Борисов були заарештовані за обвинуваченням в участі в антидержавних організаціях, після чого чоловіка заслали у Вологодську область, а Ізидору доправили до Лук’янівської в’язниці. Потім – втрата чоловіка та заслання до Онеглагу. В мемуарах Ізидори ці «ходіння по муках» описано з гідністю – вона ділиться із читачами своїм розумінням цих сумних сторінок свого життя.
Під час окупації Києва була членом ОУН (м) Української Національної Ради. У 1942 році її заарештувало Гестапо, але згодом її відпустили. У 1943 році Ізидора виїхала до Америки, де прожила до кінця свого життя і померла у 1980 році.
Мемуари Ізидори про Лесю Українку та її оточення написані з великою шаною і повагою, є одним з найцінніших джерел інформації. Фундаментальна праця сестри Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» вийшла в світ завдяки її зусиллям – вона залучила багато коштів на її видання. Обидві молодші сестри вважали, що Леся Українка – учителька і вихователька для них, до якої вони прислухалися, з якою радилися та ділилися своїми успіхами.
Леся, звичайно, пишалася своїми рідними. А ми можемо пишатися тим, що Київська політехніка причетна до життя та збереження пам’яті про велику мисткиню, яка є яскравою зіркою в сузір’ї світової поезії.